Під психологічною готовністю до шкільного навчання розуміється необхідний і достатній рівень психічного розвитку дитини для освоєння шкільної навчальної програми в умовах навчання в колективі однолітків. Психологічна готовність дитини до шкільного навчання – це один з найважливіших підсумків психічного розвитку в період дошкільного дитинства.
Високі вимоги життя до організації виховання і навчання змушують шукати нові, більш ефективні психолого – педагогічні підходи, націлені на приведення методів навчання у відповідність вимогам життя. У цьому плані проблема готовності дошкільників до навчання в школі набуває особливого значення. З її вирішенням зв’язане визначення цілей і принципів організації навчання і виховання в дошкільних установах. У той же час від її рішення залежить успішність наступного навчання дітей у школі.
Підготовка дітей до школи – проблема комплексна, багатогранна, що охоплює всі сфери життя дитини. Психологічна готовність до школи – тільки один із аспектів цієї проблеми, виключно важливий і значимий. Проте і в середині цього аспекту можуть бути виділені різні підходи. Враховуючи всю різноманітність і різноплановість досліджень, які ведуться в цій сфері, можна виділити чотири основних підходи в даній проблемі.
До першого підходу можуть бути віднесені всі дослідження, спрямовані на формування у дітей дошкільного віку певних вмінь та навичок, необхідних для навчання в школі. Цей підхід отримав у психології та педагогіці сильний розвиток у зв’язку із питанням про можливості навчання в школі з більш раннього віку.
В дослідженнях даного напрямку встановлено: діти 5-6 років мають значно більші, ніж це передбачалось, інтелектуальні, психічні і фізичні можливості, що дозволяє по новому подивитися на організацію навчальної діяльності в початковій школі.
Другий підхід, який можна виділити у дослідженні даної проблеми, полягає в тому, що, з однієї сторони, визначені вимоги, які ставляться до дитини школою, а з другої, досліджуються новоутворення і зміни в психіці дитини, які спостерігаються на кінець дошкільного віку.
Особливість третього підходу полягає в тому, що в роботах, які складають даний напрям, досліджується генезис окремих компонентів діяльності учіння і виявляються шляхи їх формування на спеціально організованих навчальних заняттях.
Виявленню єдиного психологічного новоутворення, які лежать у витоків учбової діяльності, присвячені роботи, які можна віднести до четвертого підходу, що є в плані проблеми психологічної готовності до школи найбільш цікавим. Суть роботи полягає в тому, що новоутворенням, в якому сконцентрована суть психологічної готовності до шкільного навчання, є здатність до підпорядкування правилам і вимогам дорослого.
Мірою і показником готовності до шкільного навчання виступило вміння дитини свідомо підкоряти свої дії заданому правилу при послідовному виконанні словесних наказів дорослого. Це вміння пов’язувалося із здатністю оволодіння загальним способом дії в ситуації задачі.
Виходячи з аналізу всього вищесказаного можна зробити висновок, що проблема психологічної готовності до школи знайшла широке відображення в психолого-педагогічній літературі. При різноманітності теоретичних підходів до її вирішення в дослідженнях мало звертається увага на їх практичну реалізацію в роботі психологічної служби. А саме ця сторона роботи є важливою на сучасному етапі розвитку системи освіти.
Структурні компоненти психологічної готовності дитини до школи
До кінця дошкільного віку дитина вже являє собою у відомому змісті особистість. Вона добре усвідомлює свою статеву приналежність, знаходить собі місце в просторі і часі. Вона вже орієнтується в сімейно -родинних відносинах і вміє будувати відносини з дорослими й однолітками: має навички самовладання, уміє підпорядковувати свою поведінку обставинам, бути непохитним у своїх бажаннях. У такої дитини вже розвинута рефлексія. Як найважливіше досягнення в розвитку особистості дитини виступає перевага почуття «Я повинний» над мотивом «Я хочу». До кінця дошкільного віку особливого значення набуває мотиваційна готовність до навчання в школі.
Один з найважливіших підсумків психічного розвитку в період дошкільного дитинства – психологічна готовність дитини до шкільного навчання.
Основними складниками психологічної готовності до навчання в школі є особистісна, розумова, мотиваційна, вольова готовність.
Особистісна готовність до навчання і формування позиції школяра
Важливо розуміти самоцінність дитинства, необхідність його збереження, забезпечення максимальної повноти в розкритті можливостей даного віку, врахування його своєрідності і єнецифіки.
Розвиток особистості дитини тісно пов’язаний з її загальним психологічним розвитком, який супроводжується кризами.
Л.Виготський підкреслював, що найголовніше в критичному віці – це виникнення психологічних новоутворень. У цей час з’являється якісно нове в психіці і поведінці дитини, в її стосунках з навколишніми, в реакціях на вплив довкілля. Кризи є ніби висновком з усього періоду психологічного розвитку і створюють внутрішні передумови й умови для переходу на новий віковий рівень. Проходження дитиною кризи семи років –необхідна умова вступу до молодшого шкільного віку і формування навчальної діяльності – провідної в цьому віковому періоді. У дошкільному віці такою провідною діяльністю є сюжетно-рольова гра. Тому перехід від дошкільного періоду є переходом від ігрової до навчальної діяльності, а внутрішні передумови й умови його пов’язані з тими психологічними новоутвореннями, які виникають під час кризи семи років.
Особистісна готовність до школи охоплює три основні сфери життєвих взаємин дитини: стосунки з дорослими, стосунки з ровесниками і ставлення до самого себе. Як одне з центральних психологічних новоутворень кризи семи років Л.Виготський виділяв втрату безпосередності. Дошкільному періоду властива цілісність особистості і процесу її розвитку. Тому в дошкільника немає «подвійного дна». Від намірів до дій у нього – найкоротший шлях. Реакції його безпосередні, імпульсивні, щиросердні, ситуативні. Дошкільник – істота «практична» втому сенсі, що він не може тривалий час перебувати в якомусь однобічному ставленні до світу, наприклад в естетичному спогляданні чи в пізнавально-теоретичних роздумах.
Проте втрата якостей дитячості, в тому числі й втрата безпосередності, – тільки один бік змін, які відбуваються в цьому віці. Інший, глибший і важливіший, має позитивний характер і пов’язаний не з втратою, а з набуттям нових рис. Найважливішою якістю, яка з’являється наприкінці дошкільного віку, є довільність. З нею пов’язані основні прогресивні зміни в психіці дитини і та перебудова особистості, яка відбувається в кризі семи років.
У сфері спілкування дитини з дорослими довільність – дуже важливий компонент психологічної готовності до шкільного навчання! Якщо у дитини ця якість не сформувалася, вона не здатна правильно сприймати навчальне завдання в його специфічному навчальному значенні. Встановлено, що початкові форми навчальної діяльності мають колективний характер. Проте колективної діяльності теж потрібно вчити. До певного віку діти не вміють будувати стосунків між собою не сприймають ровесника як партнера по спільній діяльності, не володіють способами спілкування з ним. Протягом дошкільного віку інтенсивно розвиваються колективні види діяльності, необхідні для цього психологічні передумови і здібності.
Загальновизнано, що сфера самосвідомості є однією з найважливіших у структурі особистості. Один із показників розвитку самосвідомості до кінця дошкільного і початку молодшого шкільного віку – зміни в самооцінці дітей. Поява нової, об’єктивнішої самооцінки – це третій основний компонент особистішої готовності дітей до школи, а її прояви в спілкуванні і діяльності дітей, в усвідомленні ними себе і своїх можливостей слугують показниками, які дозволяють зрозуміти, на якому віковому етапі перебуває дитина.
Виділені три компоненти не вичерпують усіх аспектів особистісної готовності дітей до школи, однак є найбільш важливими серед них. їх прояви вкрай різноманітні і багатопланові. Вони виявляються в розвитку морально-вольових якостей дітей, у виникненні в них нових ціннісних орієнтирів, у новому світосприйнятті і в перебудові всієї емоційної сфери особистості дитини.
Говорячи про необхідність розвитку довільності в спілкуванні дітей з дорослими, варто звернути увагу на те, що діти, психологічно не підготовлені до школи, дуже часто не утримують контекст навчальної ситуації. В усіх запитаннях, висловлюваннях і звертаннях до них учителя вони сприймають тільки прямий, безпосередньо ситуативний зміст, тоді як навчальні ситуації завжди умовні, мають інший, більш глибокий план, пов’язаний з навчальною проблемою і навчальним завданням. Розуміння дитиною іншого змісту таких ситуацій спілкування з дорослим, які носять умовний характер, та стійке утримання контексту цього спілкування і становить основний зміст довільності у спілкуванні та взаємодії дітей з дорослими.
Варто зазначити, що добре підготовлені до школи діти схильні до абсолютизації ролі вчителя. Деякою мірою він перестає бути для них живою людиною і перетворюється в утілення відповідної ролі. При цьому, чим більше педагог проявляє себе саме як «учитель», тим більше діти його цінують. Добре відомо, що учні початкової школи похваляються один перед одним, чия вчителька суворіша. На їхню думку, суворість є тією якістю, яка відповідає самій суті ролі вчителя.
Згадаймо, як учні грають у школу. З якою насолодою вони ставлять один одному двійки, встановлюють дисципліну, застосовуючи максимум суворості. Проте не варто забувати, що суворість учителя діти цінують тільки тоді, коли вони переконані в його внутрішній доброзичливості і в тому, що насправді він добре до них ставиться і турбується про них. Якщо цього немає, то вчитель уже не суворий, а злий, математика – противна і взагалі, «в дитячому садку було краще…».
Виявити рівень розвитку довільності у спілкуванні дітей з дорослими можна по-різному. Наприклад, використовуючи гру типу «фанти» чи «Заборонені слова», де діти відповідають на запитання дорослого, не використовуючи певні слова, про які раніше було домовлено. Відповіді дітей і їхня поведінка під час подібної гри показують, як дитина сприймає в такій ситуації позицію дорослого, як розуміє його «безглузді» запитання і чи прагне відповісти так, щоб не порушити правил гри.
Діти, психологічно не підготовлені до школи, зазвичай «чесно» відповідають на будь-які запитання дорослого і порушують правила гри. Вони не враховують того, що й запитання умовні, і відповідати на них треба певним чином, Для них головне – «правильність» відповіді, а не дотримання правил гри. Такі діти зазвичай дуже емоційно реагують на смішні запитання і на ті, що якоюсь мірою торкаються їхньої особистості. Діти, які не розуміють умовностей навчального спілкування, до запитань учителя ставляться як до запрошення просто поспілкуватися на порушену тему. Вони піднімають руку, але замість того, щоб відповісти по суті, починають висловлювати будь-які думки і міркування щодо поставленого запитання.
Другим найважливішим компонентом особистісної готовності дитини до школи є певний рівень розвитку навичок спілкування з ровесниками. У колективі дитина реалізує і стверджує себе як особистість. Колектив створює можливості для розвитку самостійності, активності, ініціативи, творчості й індивідуальної своєрідності кожного. У колективній діяльності формується зацікавленість у ровеснику і спілкуванні з ним, виховується доброзичливе ставлення до інших дітей, зароджуються особисті симпатії і дружба, набувається вміння жити і працювати разом. Ці якості і вміння мають вирішальне значення для формування різноманітних здібностей дитини, наприклад: вміти зрозуміти точку зору іншого, прийняти те чи інше завдання як загальне, яке вимагає спільних дій, поглянути на самого себе і свою діяльність збоку.
Соціально-психологічні дослідження свідчать про значну складність і різноманітність стосунків у дитячих колективах та об’єднаннях. Є діти , «аутсайдери», тобто ті, які не отримали визнання в дитячому колективі. Як правило, це малюки з нерозвиненими комунікативними навичками. Становище їх у групі об’єктивно незадовільне: інші діти з ними не дружать, не хочуть разом з ними гратися, не запрошують їх взяти участь у тій чи іншій спільній справі. Звичайно, все це не сприяє їхньому особистісному і психологічному розвитку. Адже розвиток свідомості дитини безпосередньо пов’язаний з розвитком навичок спілкування. Несприятливість таких умов пом’якшується тим, що в дітей з низьким статусом і нерозвиненими комунікативними вміннями часто недостатньо розвинена самосвідомість, внаслідок чого вони не до кінця усвідомлюють своє становище в групі і незадовільність взаємин з ровесниками. Найбільш значущим для цих дітей є ставлення до них навколишніх дорослих. Тому вкрай важливо, щоб діти відчували свою захищеність, були впевнені в доброзичливості дорослих.
Визначити рівень розвитку навичок спілкування дитини з ровесниками можна, лише спостерігаючи за її поведінкою в колективі, за її спільною з іншими дітьми діяльністю.
Третій компонент особистісної готовності до школи пов’язаний з розвитком самопізнання дитини, що виявляється, зокрема, в зміні ЇЇ самооцінки. Найчастіше дошкільникам властива необ’єктивно висока оцінка себе, своїх можливостей, своєї діяльності і її результатів. Проте у декого з них спостерігається нестійка, а інколи навіть занижена самооцінка. Для нормального, безболісного вливання в шкільне життя дитині потрібні «нова» самооцінка і «нова» самосвідомість. Таким чином, поява більш адекватної і об’єктивної самооцінки свідчить про серйозні зміни в самосвідомості дитини і може бути показником готовності до шкільного навчання і до шкільного способу життя в цілому.
Загальний рівень особистісної готовності дітей до систематичного шкільного навчання виявляється в їхній поведінці на заняттях. Педагог відзначає такі особливості, як активність, дисциплінованість, якісні відповіді і результати роботи. Під активністю, дисциплінованістю розуміється вміння дитини довільно керувати своєю поведінкою, підпорядковуватися встановленим правилам, керуватися ними в організації своєї діяльності. Досить повні відповіді свідчать як про наявність знань і вмінь, так і про сформованість наполегливості, старанності, що дозволяє долати труднощі і досягати необхідного результату.
Розумова готовність
Центральним показником розумового розвитку дітей дошкільного віку є сформованість у них образного мислення. Мислення дітей, які вступають до школи, в основному наочно-образне. Образне мислення старшого дошкільника дає досить багаті можливості для оволодіння уявленнями, що відтворюють істотні закономірності явищ, які належать до різних сфер дійсності. Такі уявлення і є найбільш важливим надбанням, яке допоможе дитині перейти в школі до засвоєння наукових знань. Цілком достатньо, якщо в. результаті дошкільного навчання дитина ознайомиться з тими сферами і сторонами явищ, які слугують предметом вивчення різних наук, почне їх виділяти, відрізняти живе від неживого, рослини від тварин, природне від створеного руками людини, шкідливе від корисного.
Початкова школа розрахована на дітей, які не отримали жодної спеціальної підготовки, і починає навчати їх грамоти та математики з нуля. Водночас значна кількість дітей, які вступають до 1-го класу, вміють читати. Лічбою тією чи іншою мірою володіють майже всі діти. Оволодіння грамотою і елементами математики в дошкільному віці може впливати на успішність шкільного навчання. Позитивне значення має створення у дітей загального уявлення про звуковий бік мовлення і його відмінність від змістового аспекту, про кількісне співвідношення речей і його відмінність від предметного значення цих речей. Що ж до навичок читання, лічби, розв’язування задач, то їх корисність залежить від того, на . якій основі вони побудовані, наскільки правильно сформовані. Так, навичка читання підвищує рівень готовності дитини до школи тільки за умови, коли вона ґрунтується на розвитку фонематичного слуху і усвідомлення звукового складу слова, а саме читання є злитим чи поскладовим. Побуквене читання, яке нерідко зустрічається у дошкільників, ускладнить роботу вчителя, оскільки дитину доведеться переучувати. Така сама справа з лічбою – вона буде корисною, якщо спирається на розуміння математичних відношень, знання числа, і некорисною чи навіть шкідливою, якщо засвоєна механічно.
Дитина мислить у формі образних уявлень. Інтелектуальні задачі розв’язуються через уявлення предметів, їх можливих переміщень і змін.Так, якщо перед нею стоїть завдання знайти вихід із намальованого лабіринту доріг, який міетить об’їзні шляхи і глухі кути, вона може уявно намітити найбільш доцільний шлях, уявити собі, як може по ньому пройти, і дати правильну відповідь.
Психологічними дослідженнями доведений зв’язок образного мислення з уявою і творчістю. Розвиток наочно-образного мислення відкриває перед дитиною шлях до виходу за рамки жорстких правил і пошуку самостійних шляхів розв’язання. Характер творчого мислення особливо яскраво виявляється у ситуації, коли дитина отримує завдання, що не мають заздалегідь відомого, чітко запрограмованого, єдиного способу виконання.
До кінця дошкільного віку образне мислення дітей вже не суто конкретне і ситуативне. Водночас з уявлянням предметів у всій повноті і різноманітності їх характеристик дитина вже здатна виділяти їх істотні ознаки і відношення. У неї формується наочно-схематичне мислення. Воно проявляється в тому, що малюк розуміє і успішно використовує у своїй діяльності різноманітні схематичні зображення типу плану, макета, найпростішого креслення. Наприклад, якщо йому дається план кімнати, на якому позначено предмети меблів і вказано, під яким з них сховано , іграшку, він може зіставити предмети на плані з реальними меблями в кімнаті і знайти цю іграшку. Діти розуміють і умовні зображення більш опосередкованих відношень між словами в реченні, між буквами в слові, різних математичних відношень. Це відкриває шлях до навчання малюків грамоти і математики з опорою на наочне умовне відображення основних закономірностей у самому навчальному матеріалі.
Протягом дошкільного віку в дітей починають закладатися основи словесно-логічного мислення. Цей вид мислення остаточно формується в підлітковому віці.
Шестирічна дитина здатна до найпростішого аналізу довкілля, поділу на основне і неістотне, вона може будувати нескладні міркування і робити з них правильні висновки. Проте ця здатність обмежена дитячими знаннями й уявленнями. У межах знаного дитина легко встановлює причиново-наслідкові зв’язки. Вона використовує вислови; «якщо,., то», «тому що», «отже» тощо. її побутові міркування, як правило, цілком логічні.
Варто з’ясувати, чи може дитина будувати логічні міркування, встановлювати найпростіші причиново-наслідкові зв’язки. Для цього можна запропонувати їй придумати продовження розпочатих дорослим фраз, які передбачають знаходження можливих причин і наслідків явищ. Щоб малюк зрозумів СУТЬ завдання, варто розпочати з легкої фрази: «Якшо до кімнати занести шматочок льоду, то…». Потім дати складніше: «В кімнаті погане світло, тому що…»; «Хлопчик захворів через те, що…»; «Недавно йшов дощ, отже…». Оцінюючи передбачувані дитиною доповнення фраз, потрібно враховувати, чи є в них реальний взаємозв’язок явищ («у кімнаті погасло світло, тому що його вимкнули»), підміна такого взаємозв’язку повторною констатацією факту, повідомленого на початку речення («У кімнаті погасло світло, тому що темно»), свідчить про труднощі в побудові логічного висловлювання.
Якщо в доповненнях дитини не враховується зміст фрази («У кімнаті погасло світло»), можна зробити висновок про дуже низький рівень міркувань.
Щоб оцінити здатність дитини об’єднувати об’єкти за понятійним принципом найкраще використовувати картки з зображенням різноманітних предметів. Висновок про явно недостатню готовність до школи в сфері розумового розвитку можна робити лише стосовно дітей, які виявляють низькі результати у розв’язуванні всіх типів запропонованих їм завдань.
Формування у дошкільників основ словесно-логічного мислення, без якого неможливо успішно навчатися в Школі, здійснюється в тісному зв’язку з оволодінням рідною мовою, розвитком мовлення. К.Ушинський підкреслював, що головним предметом у початковому навчанні є рідна мова, вона проникає в усі інші предмети початкового навчання, об’єднує й узагальнює їх результати» Власне* мова – це підґрунтя* на якому будується вся навчальна діяльність.
Мотиваційна готовність
Бажання стати учнем, вчитися з’являється наприкінці дошкільного віку майже в усіх дітей. Воно пов’язане з тим, що дитина починає усвідомлювати своє становище, яке не відповідає її віковим можливостям. Вона вже не задоволена тими способами наближення до життя дорослих, які дає їй гра. Психологічно дитина неначе переростає гру (хоча ще довго не втратить інтересу до неї) і становище школяра уявляється їй певною моделлю дорослості. Навчання як відповідальна проблема, до якої всі ставляться з повагою, починає усвідомлюватися як спосіб досягнення оажаної зміни становища, «виходу» з дитинства. Навчання приваблює тим, що ця серйозна діяльність важлива не тільки для дітей, але й для тих, хто їх оточує.
Сам факт вступу до школи змінює суспільне становище дитини. її громадянську роль. У неї з’являються обов’язки, своє шкільне життя.
Змінюється ЇЇ статус І в сімейному оточенні: вона має право на соє*
робоче місце в кімнаті, на необхідний для занять час, право на розваги і відпочинок. Саме це й підносить дитину у власних очах, зміцнює велике значення навчання.
Бажання увійти в Світ дорослих у новому статусі – не єдине підґрунтя позитивної налаштованості на майбутнє навчання. Прагнення пізнатися поо невідоме, оозібоатися в складному, тобто задоволення пізнавальних інтересів дитини потребує спеціального навчання.
Розвиток пізнавальної сфери деякою мірою визначає готовність до навчання, оскільки оволодіння знаннями, основами наук передбачає передусім сформовану пізнавальну спрямованість. Таким чином, основними компонентами мотиваційної підготовки є правильні уявлення про навчання як важливу і відповідальну діяльність, а також пізнавальний інтерес до довкілля.
Вольова готовність
Однією з найважливіших особливостей людини є здатність керувати собою і своєю поведінкою. Ця здатність не дана від природи, а виникає поступово у дошкільному віці. Найпростішою формою свідомого регулювання поведінки є виконання дій за попередньо прийнятою словесною вказівкою. При цьому дитина повинна уявити наступні дії, передбачити результати, тобто мобілізувати свідомість на виконання завдання. Інакше стоїть проблема, коли потрібно відтворити зразок, діяти за наказом чи коли самі обставини змушують діяти певним чином. Тут більше сторонньої волі, ніж власної. Тому побудова дій за словесною інструкцією має довільний характер.
Психічні процеси в дітей раннього і молодшого дошкільного віку мають швидкоплинний характер. Малюки активно сприймають, запам’ятовують, відтворюють те, що притягує, викликає яскраве враження. Прочитана дорослим весела чи сумна історія, ритмічний вірш, пісня залишаються в їхній пам’яті ніби самі по собі, без видимих зусиль. Старший дошкільник, на відміну від молоділого, може спеціально вчити і одночасно відтворювати матеріал, утримуватися від недозволеного тощо. Він, таким чином, здатний довільно керувати процесами сприймання, мислення, пам’яті. Звичайно, це керування ще дуже недосконале і можливе лише за певних обставин. Наприкінці дошкільного віку розвивається і підпорядкованість мотивів; здатність дитини віддавати перевагу одним спонуканням перед іншими, свідомо регулювати свою поведінку на основі підпорядкування мотивів, наприклад, поступатися бажанням гратися з друзями, доки не виконані обов’язки чергового, встояти перед спокусою, поласувати цукеркою заради того, щоб пригостити молодших брата чи сестру.
Високо оцінюючи ці якісні зміни, психолог Д.Ельконін підкреслював, що у дошкільному віці довільно керованою стає поведінка в цілому, вчинки дитини, а не тільки окремі її дії. Можна сказати, що завдяки цьому у малюків формується вольова готовність до нової навчальної діяльності.
Вступаючи до школи, діти, як правило, бажають добре вчитися, виконувати вимоги вчителя. Але не всі мають для цього належні передумови. Особливо це стосується дітей неорганізованих, у яких відсутні витримка й інші вольові якості.
Складовими компонентами вольової готовності є довільні дії (насамперед це дії за попередньою словесною інструкцією), довільні психічні процеси (сприймання, мислення, запам’ятовування, відтворення тощо), а також така за структурою діяльність і поведінка, в якій удосконалюються мотиви і ціль, мобілізуються зусилля. Основою цього є здатність дитини спрямовувати свою психічну активність і керувати собою, виходячи з вимог конкретного завдання і діяльності в цілому, правил поведінки, моральних норм, доступних її вікові. Вольова готовність виявляється у досягненні найважливіших для дитини цілей у грі, в процесі різних видів діяльності, в спілкуванні з різними людьми.
Здатність довільно спрямовувати свої психічні функції і поведінку ґрунтуються на таких довільних діях, в яких ціль і мотив не переплітаються. Наприклад, виготовити красиву аплікацію, щоб зробити подарунок мамі на 8 Березня, чи прибрати зайві речі, щоб звільнити місце для гри з кубками тощо. Тут ціль (що робити) і мотив (для чого) не тотожні, а знаходяться один до одного в певній відповідності. У подібних випадках малюки, як правило, швидко забувають про мотив, зацікавлюються самим процесом діяльності чи перетворюють її в гру. Інакше діють старші діти. Вони пам’ятають про мету протягом усієї діяльності, цікавляться, чи правильно і швидко вони виконали роботу, а потім уже переходять до гри. Встановлення зв’язку між мотивом і ціллю -безпосереднім результатом діяльності – викликає у дітей певні труднощі. За характером сприйняття, зовнішнім проявом уваги, способами запам’ятовування і відтворення можна Судити про ступінь довільності відповідних процесів дитини.
Разом з розвитком довільної регуляції дій у старших дошкільників формується вольова поведінка як здатність активно досягати доступної мета, докладаючи зусиль. Дитячу активність визначають не тільки безпосередні зусилля і ситуативне бажання, але й засвоєні правила поведінки і норми співдружності в колективі. Характерною особливістю дошкільників є те, що зважувати свої бажання, підпорядковувати мотиви дій залежно від їх цінності спонукає дітей авторитет дорослого, любов до нього.
Важливим чинником вольового розвитку дітей дошкільного віку є формування мотивів, пов’язаних зі змістом стосунків у дитячому колективі. Потреба старшого дошкільника в дружбі з ровесниками породжує І прагнення знайти своє місце в цьому колективі, домогтися визнання. Саме у процесі стосунків дітей виховуються вольові риси їхнього характеру.
Залишити відповідь