У середньому дошкільному віці продовжує розвиватися активний інтерес до предметів і явищ навколишнього світу, а отже, і період активного формування власне пізнавальної діяльності, її мотиваційного та операційного компонентів. Дитина стає допитливою. Це нова, якісно вища сходинка в розвитку пізнавальної потреби дитини, яка є внутрішнім джерелом пізнавальної активності. Увага дитини з окремих предметів, їх назв і якостей переноситься на співвідношення і зв’язки між ними. Вона починає затримуватись на діях з предметами, помічати їх причини та наслідки, зацікавлюється взаємодіями предметів у навколишньому світі, що ведуть до появи нових запитань: Чому? Навіщо? Звідки? Як це відбулось? Дитина поступово переходить від поверхового відображення окремих розрізнених предметів і явищ до пізнання їх взаємозв’язків, взаємовідношень, від практичних спроб і помилок через постійне вдосконалення орієнтовних дій сприймання до мислительних дій. Особливістю пізнавальної активності дітей середнього дошкільного віку і є постійна взаємодія практичних, пробних та інтелектуальних дій.

Представлений у наочно-дійовому плані досвід, якого набуває дитина в процесі розв’язання завдань, є живильним грунтом для переходу до наочно-образного, а потім і до словесно-логічного мислення. Такий перехід відбувається на основі вдосконалення зорово-рухової орієнтувально-дослідницької діяльності дитини. Сприймання стає осмисленим, цілеспрямованим, аналітичним процесом. Зорове сприймання стає одним з основних процесів безпосереднього пізнання предметів і явищ. Діти навчаються розрізняти всі основні кольори, відчувати проміжні, оволодівати повним набором еталонів форм предметів. Удосконалюється уявлення про співвідношення предметів за розмірами: шириною, висотою, довжиною. Активно формується просторове сприймання. Воно узгоджується з практичними діями, що є фундаментом для формування різноманітних обстежувальних дій. Останні є істотними компонентами перцептивної діяльності й найважливішим показником її успіху. Як і раніше, найкраще сприймаються та запам’ятовуються діючі об’єкти, особливо дітей приваблюють їх функціональні ознаки.

Провідне значення в розвитку сенсорних процесів дитини в цей період відіграє мовлення. Називаючи ознаки предметів, дитина тим самим виділяє їх. Збагачення дитячого мовлення словами, що означають якості предметів, зв’язки та відношення між ними, сприяє осмисленому сприйманню.

У цьому віці активізується використання узагальнених уявлень про предмети і явища, завдяки чому дитина поступово звільняється від залежності безпосередніх контактів з навколишніми предметами. Так, п’ятирічна дитина може чітко висловити, який предмет вона хоче чи яку іграшку загубила. З’являються спроби висловити свої уявлення, образно представити задум-прохання. Поява символічної функції -значимий крок у розумовому розвитку, це початок зародження внутрішнього плану мислення.

Водночас дитяче мислення в цей період характеризується повною хаотичністю, розірваними знаннями. Дитина п’ятого року життя ще неспроможна поєднати окремі «здобутки» своїх роздумів у цілісний продукт. Але їй цілком доступне пізнання предметів та явищ у різних взаємозв’язках.         Спеціальні експериментальні дослідження довели, що саме такі знання є універсальним засобом розвитку мислительної діяльності дітей. Засвоєння системи знань вимагає від дитини вміння активно використовувати наявний досвід для осмислення нової інформації.

Вирішальне значення в цьому процесі відіграє майстерність дорослого в спонуканні кожної дитини до вибіркової активізації наявних знань щоразу в новому аспекті відповідно до конкретної ситуації. Досвід такої діяльності в п’ятирічних дітей поступово призводить до якісно нового підходу в аналізі предметів і явищ навколишнього. Дитина щоразу відкриває для себе нові сторони вже знайомих об’єктів, проникає в нові їх зв’язки. Саме тут зароджується в дітей «загальне творче ставлення до дійсності», а пізнавальна діяльність набуває творчого характеру.

У психолого-педагогічній літературі середніх дошкільників часто й називають «чомучками», бо якраз у цей період вони активніше відкривають таємниці у відомих вже речах. Дитина сама ставить за мету знайти відгадки, за допомогою численних «чому» прагне проникнути в глибину явищ, які її приваблюють. Особлива роль дорослого виявляється і в тому, як реагувати на дитячі «чому?» Щоб стимулювати дитину до самостійного пошуку відповіді, дорослий повинен давати розгорнуті, серйозні, вдумливі, правдиві відповіді, оцінюючи значущість самих запитань і виявляючи своє позитивне ставлення до дитячих інтересів. Слід спеціально формувати в кожної дитини бажання і вміння запитувати й шукати власну відповідь на запитання.

Особливої уваги потребують дитячі запитання, що виникають у разі труднощів під час розв’язання пізнавальних завдань. Важлива сама їх поява, адже це свідчить про прагнення усвідомити причинні зв’язки. Водночас такі запитання ефективно впливають і на вдосконалення самого процесу пізнання, спрямовують розумові дії на пошук правильного рішення, певним чином упорядковують мислительні процеси. З’являються узагальнення, що допомагають збагнути причинно-наслідкові зв’язки, які дитина починає висловлювати в судженнях. Дитячі висловлювання дедалі більше стосуються пізнавальної діяльності й ситуації пізнання. Дитина майже синхронно діє і говорить про те, що робить, її висловлювання ніби завершують окремі етапи

пізнання. Таке мовлення є засобом мислення й безпосереднього включення в пізнавальну діяльність. У дитячому мовленні також фіксуються основні істотні моменти пізнавального завдання. Це так званий якісний місточок для переходу на новий рівень:’ можливість розгортати інтелектуальну дію в мовленнєвому просторі, абстрагуючись від практичної ситуації.

Особливою інтенсивністю характеризується розвиток у дітей цієї вікової групи пам’яті. Вона посідає чільне місце в розширенні в дитини досвіду пізнання та поширенні орієнтації її в навколишньому світі. У дітей з’являється потреба в довільному відтворенні, а згодом і довільному запам’ятовуванні. За допомогою дорослих діти починають оволодівати простим прийомом довільного запам’ятовування повторенням. Збільшується обсяг того, що відкладалося в пам’яті, Так, переказуючи казку, діти не лише відтворюють основні події, а й вдаються до подробиць, передають пряме і авторське мовлення. Серед специфічно дитячих видів діяльності для розвитку пам’яті найважливішими є мовленнєве спілкування, сприймання літературних творів і сюжетно-рольова гра.

Активно заявляє про себе на п’ятому році життя уява. Вона продовжує бути тісно пов’язаною з перцептивними діями. Поступово дитина навчається відрізняти свої уявні образи від самих предметів, означати їх словом, переносити їх функції на інші предмети. Стають помітнішими перші спроби керувати власними образами, змінювати їх відповідно до свого задуму.    Дитяча уява розвивається в тісному взаємозв’язку з мовленням. Адже саме мовлення сприяє формуванню уявлень про предмет і дає змогу дитині уявити предмет, якого вона не сприймала. Обмежений розвиток мовленнєвих здібностей дитини однозначно гальмує і розвиток уяви.

Під впливом мовленнєвого спілкування з дорослими з’являються перші образи довільної уяви: перші прояви виникають то в малюванні на запропоновану тему, то в колективній грі.

Як уже зазначалося, протягом середнього дошкільного віку психічні процеси дитини поступово набувають ознак довільності. Завдяки цьому дедалі більше дитячих бажань переходять у наміри, а наміри стають стійкішими.

Особливістю поведінки дошкільника є те, що, маючи намір, він прагне відразу його реалізувати, скорочуючи час, необхідний для обдумування, але достатньо не усвідомлює шляхів та засобів його втілення. Коли ж йому потрібно тривалий час діяти за наміром, то для його підтримки необхідні допоміжні спонукання. В цьому й виявляється недостатня свідома регуляція дитини. Вона не може розмірковувати, зважувати проблему з різних боків, їй

легше відмовитися від бажаного майбутнього, ніж заради нього поступатися цьогочасними бажаннями.

У середньому дошкільному віці підвищується стійкість дитячих намірів завдяки оволодінню дитиною засобами для їх здійснення, набуття практичних умінь та навичок. Зростає здатність до вольових зусиль, а отже, починає розвиватися довільна поведінка. Свої вольові зусилля середній дошкільник може спрямовувати не лише на активізацію дій, а й на їх гальмування. Тут уперше з’являється свідомий контроль дитиною своєї динамічної активності. Однак цей контроль ще недосконалий і обмежений. Найкращих успіхів дитина досягає в грі, беручи на себе відповідну роль. Хоча й такий контроль є недостатньо усвідомленим, бо гра має афективний характер.

Для утримування мети і зберігання її потрібна ще зовнішня підтримка. Способи керівництва дорослим поведінкою і діяльністю також здійснюється наданням дитячим діям певного смислу, унесенням у них того чи іншого змісту, підтримкою і заохоченням дитячих зусиль. Корегуючи дії дитини, замість прямих вказівок варто застосовувати навідні запитання, що змушували б її міркувати, шукати вихід із скрутного становища. Під впливом такого стимулювання більш самостійними стануть думки і дії дитини.

Продовжуються усвідомлення дитиною знань про норми й вимоги, пов’язані з її належністю до певної статі, та формування адекватної поведінки. П’ятирічна дитина здатна розрізнити людей за їх статевою належністю й відповідно відносити і себе до групи чоловіків чи жінок. Це відкриває шлях до сприймання й оцінки дій власних і інших вчинків хлопчиків і дівчаток. Отже настав період первинної статевої ідентифікації за характером поведінки. (Наприклад, хлопчик повинен пропустити дівчинку вперед, запропонувати їй місце).

У п’ятирічному віці, крім основних специфічно дитячих видів діяльності, важливо приділити належну увагу і справжній діяльності — дитячому, самообслуговуванню. П’ятий рік життя — це чи не найважливіший період для формування операціональних можливостей дитини в найрізноманітніших побутових ситуаціях її життєдіяльності.

Процес становлення особистісних утворень дитячої психіки — особливо індивідуалізоване явище. І тут, як ніде, потрібний особистісно-орієнтовний   підхід дорослого. Особливого значення набувають оцінні судження дорослих, які є могутнім джерелом переживання дитиною власного досвіду успіху і невдачі в діяльності й спілкуванні з однолітками. Поглиблюється усвідомлення дитиною образу себе, вибудовується структура «Я», що чітко виявляється у власних бажаннях. Розпочинається активний період усвідомлення малюком свого місця в системі стосунків з дорослими.